"Рано-вранці, далеко за містом, в канаві сиділи уповноважений і кур'єр. Вони розпилювали гирі. Носи їхні були забруднені чавунним пилом. Поруч з Паніковським на траві лежала манишка. Він її зняв, вона заважала працювати. Передбачливий порушник конвенції простелив під гирі газету, щоб жодна пилинка дорогоцінного металу не пропала даремно. Молочні брати час від часу важко перезиралися і знову продовжували пиляти. В ранковій тиші чути було лише посвистування ховрахів і скрегіт перегрітих ножовок.

— Що таке!—сказав раптом Балаганов, припиняючи пиляння.— Три години пиляю, а воно все ще не золоте.
Паніковський не відповів. Він уже все зрозумів і останні півгодини лише водив ножівкою, вдаючи, ніби пиляє.
— Що ж, попиляймо ще,— бадьоро сказав рудоволосий Шура.
— Звичайно, треба пиляти,— зауважив Паніковський, намагаючись відтягти страшну хвилину розплати.
Він затулив обличчя долонею і крізь розчепірені пальці дивився на широку спину Балаганова, яка ритмічно рухалась.
— Нічого не розумію!— сказав Шура, допилявши до кінця і розділивши гирю як яблуко, на дві половини.— Це не золото!
— Пиляйте, пиляйте,— пробелькотав Паніковський.
Та Балаганов, тримаючи в кожній руці по чавунній півкулі, загрозливо і поволі посунув на порушника конвенції."

Ілля Ільф та Євген Петров
«Золоте теля», 1931р.